«Любов до Бога доводиться ділами»

Брати й отці, повернімося до мети боротьби, до якої нас покликав наш Господь.

Ми говорили про чесноти та віру. Дійсно, віра — це найвища чеснота, бо вона підтримує нас на початку, коли ми в невігластві, але також пізніше стає опорою та супроводом покаяння.

Ми компенсуємо всі наші недоліки вірою, оскільки наш Господь обіцяє нам: «Я не залишу вас сиротами» (Івана 14:18).

Усі чесноти взаємопов'язані та взаємозалежні, і те саме стосується віри.

«Діла без віри і віра без діл» — обидва однаково мертві. Абстрактна віра мертва, згідно зі словом Господа: «Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи!», увійде (Мт. 7:21).

Яка користь людині, якщо вона вірить, що Бог існує? Хіба навіть демони не вірять у його існування і не є першими, хто навчає про божественність нашого Господа?

«Хто має Мої заповіді та дотримується їх, той любить Мене» (Івана 14:21), каже Господь. Тому, щоб віра стала живою та справжньою, те, у що вірять, потрібно застосовувати на практиці.

Тоді віра жива та діяльна, коли заповіді Творця практично застосовуються.

Як ми доведемо, що цінуємо та любимо того, хто нас покликав?

Людина доводить свою любов до Бога через справи. Так само, як Господь стає «все для всіх» для віруючих, так і віруючі повинні пожертвувати «все» для Нього, і тоді віра діє «в усьому».

Коли ми дотримуємося Божих заповідей, ми нічого Йому не даємо, а Він нічого від нас не забирає. Ми отримуємо користь лише собі, як справжні віруючі, і ми отримуємо користь як у теперішньому часі, так і в майбутньому, у вічності.

Точним дотриманням заповідей ми розкриваємо свою ідентичність. Байдужість і недбалість до нашого підкорення божественній волі шкодять лише нам, а не безкінечному та досконалому Богові.

Тож не будьмо байдужими, не будьмо недбалими і не марнуймо дорогоцінний час, який маємо лише зараз, бо не знаємо завтрашнього дня, майбутнього. Нехай не приймається жодне виправдання, яке заважає нам дотримуватися заповідей Божих.

Цього нас навчає Господь.

Якщо твоя права рука заважає тобі виконувати заповіді, відсічи її; і якщо твоє праве око знову стане перешкодою, не жалій його, бо краще тобі без них увійти в Царство Боже, ніж мати їх і бути вкинутим у пекло (пор. Мт. 5:29-39).

Під словами «рука» та «око» він має на увазі наших найулюбленіших людей або речі.

Тут ми наголошуємо на важливості причин і мотивів, особливо для слабких характерів. Не кажіть: «Я не поступлюся», коли причина присутня.

Ми не сильніші за Самсона, не мудріші за Соломона, не святіші за Давида, якого знищили ці причини.

Уривок з книги старця Йосипа Ватопедського «Ватопедські катехізиси», Катехизис 17, «Велетні пристрастей і нашої боротьби», видано Святим Великим монастирем Ватопед, серія «Психофелі Ватопеди 10».