Школа Атоніада


11.05.2011

З початку XVIII століття на Афоні почала відчуватися потреба в школі, яка б готувала кадри для Церкви та навчання поневолених генів. Цю потребу задовольнила Афонська школа, заснована з ініціативи попереднього ігумена Ватопедського монастиря Мелетія та братії Ватопедського монастиря. Засновницька грамота школи була видана Патріархом Кирилом V у 1748 році, а для її розміщення на сусідньому пагорбі коштом монастиря було відбудовано величну будівлю.

Першим директором і викладачем давньогрецької мови був Неофітос Кафсокалівітіс, а потім Агапіос Агіотафітіс. У 1753 році керівництво школою взяв на себе відомий вчений Євгеніос Вулгаріс. Реформована програма навчання школи включала класичну філологію, античну та сучасну філософію, математику та фізику. Панайотіс Палама був призначений асистентом Вулгаріса, який викладав граматику.

Вид на Атоніаду та її акведук

Школа швидко здобула велику славу та привабила безліч студентів. Однак сучасність викладання Євгенія на той час, а також внутрішні конфлікти та угруповання негативно вплинули на її діяльність, що призвело до відставки Євгенія з посади директора та його добровільного виселення з гори Афон у 1759 році, після чого він обійняв посаду директора Патріаршої академії в Константинополі. Проте Школа продовжувала працювати.

Послідовні спроби її відновлення не принесли тривалих результатів. Перша була здійснена завдяки Патріарху Серафиму II і завершилася відставкою директора Ніколая Зерзуліса в 1761 році та залишенням Афонії студентами, які віддавали перевагу традиціям Євгенія в Патріаршій академії. Інші спроби того ж патріарха в 1769 році зазнали невдачі через реакцію народу Ватопеда, який, очевидно, не схвалив висунення Кирила колишнім Патріархом Серафимом II Козанійським директором школи з причин, які нам невідомі, так само, як і спроба Гавриїла IV в 1782 році, а пізніше братів Ватопеда, зазнала невдачі. Школа припинила свою діяльність у 1809 році, на велике розчарування вчених того часу. Однак її випускники, які представляли всі домінуючі ідеологічні течії Балкан у другій половині 19 століття, відіграли ключову роль у відродженні еллінізму.