Правовий статус

Монастир Ватопедський монастир спочатку мав китобійний устрій, і, згідно з одним переказом, сам святий Афанасій Афонський визначив положення про діяльність монастиря. Китобійний устрій проіснував кілька століть, і лише в середині XIV століття монастир почав надавати привілеї та пільги аристократичним жертводавцям, що можна вважати початком ідіосинкратичної системи.

Ідіосинкратична система як її внутрішній режим діяльності, ймовірно, була запроваджена поступово наприкінці XIV століття нашої ери та переважала з османським завоюванням. У 1449 році ченці Ватопеду вирішили перетворити її на общежитие. Однак це рішення, здається, не мало суттєвого ефекту. Нова спроба запровадити общежитие в 1574 році (частина загальної політики патріарха Єремії II щодо монастирської реформи), схоже, не принесла плодів, і роль абата залишалася формальною.

Ватопед дотримуватиметься ідіосинкратичної системи принаймні до 1821 року. У рамках цієї системи, у 17 столітті, фактичне управління, здається, здійснював настоятель, але ближче до кінця століття посада ризничого стає важливішою. ​​Навпаки, титул настоятеля, хоча й продовжує присуджуватися, не має суттєвого значення. У 1740 році, особливо у Ватопеді, ризничий починає розділяти управління монастирем з двома попередніми настоятелями, які разом з ним беруть участь в обраному адміністративному комітеті з трьох членів. Ситуація зміниться в 1821 році з рішенням перетворити монастир на комуну, але це не набуло чинності через революцію. Протягом 20 століття ідіосинкратична система частково відповідає за занепад монастиря Ватопед, який був остаточно припинений у 1990 році з повторним прийняттям общежитийної системи.