Слов'янський архів

З часів Візантії монастир Ватопед розвивав стосунки з більшістю слов'яномовних народів, які продовжувалися й у період османського завоювання. Ці стосунки відображені як у численних слов'янських документах у румунському архіві монастиря (які переважно стосуються справ його уділів у окупованій Росією Бессарабії), так і в документах слов'янською мовою, що датуються XIII століттям і переважно стосуються благодійності різних правителів щодо нього.

Найдавнішим документом є паперова хризобулла 1230 року влахо-булгарського правителя Івана Асаніса, який подарував монастирю село в регіоні Серрес. З наступного століття (XIV) починаються пожертви сербських правителів, на які видаються хризобулли, спочатку грецькою, а пізніше слов'янською мовами. Дві найдавніші датуються 1346 та 1348 роками та були видані Стефаном Душаном з предметом ратифікації володінь та привілеїв Ватопеда та пожертвувань монастирю. Подібні документи були видані в 1369 та 1371 роках Іваном Угклесісом, які стосуються власності Ватопеда в Порто-Лагосі. Різні документи сербських правителів XV століття написані слов'янською мовою, такі як пергаментний золотий злиток Стефана Лазаревича (1417), в якому він надає монастирю щорічну фінансову допомогу та село.

Також великий інтерес представляють документи російських царів, що зберігаються в монастирі, якими вони допомагають монастирю або надають пільги ватопедським ченцям, які подорожують у справах потреб. Перша категорія включає пергаментний документ Петра Великого (1688), а друга — пергаменти Феодора Івановича (1589) та Михайла Феодоровича (1632).

Інші документи Слов'янського архіву були опубліковані самим монастирем і стосуються внутрішніх справ, таких як концесія 1432 року, за якою вежа Коліцу з келіями та навколишньою територією була надана (згідно з тодішнім режимом «братів») двом воєводам в обмін на певну суму грошей.